190-річчя від дня народження Марко Вовчок
“Найкраще в її писаннях, то без сумніву її мова. При всій своїй простоті й популярності вона дуже багата лексиконом і незрівнянно мелодійна. З простою красою і ніжністю її мови й стилю в’яжеться нерозривно її ніжна любов до всіх нещасних і страждущих, а особливо до найбідніших між бідними, до жінок”, – так написав Іван Франко про Марка Вовчка.
Видатна письменниця, але насамперед жінка. Її обожнювали чоловіки та ненавиділи жінки. Одні захоплювалися нею, інші – зневажали й мстилися жінці за її магнетизм та талант. Олена Пчілка взагалі називала Марію “нахабною кацапкою, що вкрала українську личину”.
Але й у тітки дівчина не зазнала щастя, “бідна родичка”, начепа, навіть кімнати своєї не мала, не знайшлося вільної спальні у величезному маєтку. У кутку поставили загородку й ліжко.
У домі тітки збиралися на гостини відомі письменники та фольклористи. Саме вони вплинули на формування поглядів майбутньої письменниці. Там же в салоні Марія познайомилася з етнографом та фольклористом із України Опанасом Марковичем. В Орлі він був на засланні за участь у Кирило-Методіївському братстві. Щоб покінчити з нестерпним життям у родички, Вілінська вийшла заміж за Марковича. Їй було всього 17.
Разом із чоловіком Марія перебралася до України. За сім років дівчина досконало вивчила мову, життя, культуру та побут українців. У 1859 році в Петербурзі була видана збірка авторки “Народні оповідання”. Там Вілінська увійшла в коло літераторів, серед яких були Тарас Шевченко, Едуард Желіховський, Іван Тургенєв, Микола Некрасов та інші. А ще жінка стала членкинею гуртка українських культурних діячів кирило-методіївців. Микола Костомаров і Пантелеймон Куліш по-дружньому прийняли письменницю.
Куліш по вуха закохався у Марію, та холодність жінки зводила його з розуму, навіть хотів вкоротити собі життя. Його кохання – це був біль, лемент, страждання, хвороблива стурбованість. Та ніщо не проймало Вілінську. Саме Пантелеймон придумав письменниці псевдонім – Марко Вовчок (вовчок, як відлюдниця). Сама вона ненавиділа це ім’я, але саме так підписувала твори.
Щоби побачити світ, подружжя Марковичів вирішили поїхати за кордон. Разом із ними вирішили “прогулятися” Іван Тургенєв та Куліш. Та останньої миті чоловік Марії не зміг поїхати. Пантелеймон не міг тому натішитися.
Тож Опанас поїхав до України, а Марія з компанією вирушила до Европи. Там вона закохалася в Олександра Пассека (він був емігрантом). Почуття були настільки глибокими, що пара з’їхалася та жила в цивільному шлюбі. Але за сім років чоловік помер на руках у жінки.
У 1867 році Марко повернулася до Петербурга. На вокзалі її зустрічав троюрідний брат та відомий критик Дмитро Писарєв. Нове кохання спалахнуло у серцях чоловіка та жінки. Вовчок під впливом нових стосунків полишила пригодницький жанр, і взялася за переклад монографії “Походження видів шляхом природного добору або збереження обраних рас у боротьбі за життя” Чарльза Дарвіна та багатотомну енциклопедію “Життя тварин” Альфреда Брема. Але роман з Писарєвим обірвався трагічно – у 1868 році Дмитро, купаючись в озері, потонув на очах у жінки. За рік до цих подій помер її законний чоловік Опанас Маркович. На смертному ложі він благав дружину дозволити побачитися з сином, та вона відмовила.
До 1878 року письменниця написала чимало романів російською: “Живая душа”, “Записки причетника”, “В глуши”, а також повісті “Теплое гнездышко”, “Сельская идиллия”. Українську літературу Вовчок збагатила оповіданнями: “Козачка”, “Одарка”, “Горпина”, “Ледащиця”, “Два сини”, “Чари”, “Максим Гримач”, “Данило Гурч”, повісті – “Інститутка”, “Павло Чорнокрил”, “Три долі”, казка “Дев’ять братів і десята сестриця Галя” тощо.
З роками здоров’я письменниці почало погіршуватися. Лікарі діагностували у Марії злоякісну пухлину мозку. Не допомагало нічого – ні краплі, ні ліки, ні ванни. Марія згасала на очах, схудла, змарніла, на обличчі з’явилися глибокі зморшки, лише руса коса залишилася без жодної сивини.
Останні місяці життя Марко Вовчок жила в містечку Нальчик, що на Кавказі. До останнього вона працювала над повістю “Гайдамаки”. 10 серпня 1907 Марія Олександрівна померла, сидячи в садку. Там вона і була похована під її улюбленою грушею, як вона заповіла чоловікові.
Літературний доробок Марка Вовчка став поштовхом до подальшого розвитку вітчизняної прози. Під впливом її та Квітки-Основ’яненка з’являлися нові й нові твори молодої генерації письменників.
